Що це таке? Це одна з найпоширеніших форм насильства над жінками. Домашнє насильство може містити в собі як фізичне та сексуальне, так і психологічне, економічне та різні їхні прояви.

Виражається в постійному приниженні, умисному позбавленні майна та коштів, забороні на роботу чи навчання, жорсткому обмеженні у фінансах, вимогах детальної звітності, побоях, примусу до сексуальних контактів тощо.

Домашнє насильство існує у всіх без винятку соціальних групах і найчастіше з ним стикаються жінки незалежно від рівня доходів, освіти й положення в суспільстві.

Як визначити? Домашнє насильство може починатися зі, здавалось би, «незначних дрібниць» – постійного невдоволення, прискіпувань до зовнішнього вигляду, якості прибирання вдома чи приготованих страв, того, як ви виглядаєте чи поводитесь. Вас примушують постійно відчувати «свою провину», контролюють ваші дії, намагаються ізолювати від зовнішнього світу, «карають» за висловлення своєї думки чи незгоди.

Чому про це важливо говорити? У більшості випадків домашнє насильство над жінками відбувається через те, що кривдник/ця впевнений/на – така поведінка є його/її правом, допустимим і виправданим у відносинах. І про нього (насильство) навряд чи буде повідомлятися стороннім. Не кожна жінка готова, або зможе говорити про свої проблеми та почуття. І нерідко тому, що принцип «не виносити сміття з родини» глибоко укорінився в суспільній свідомості та підтримується суспільною думкою. Але мовчати й миритися з домашнім насильством – не вихід, бо воно завжди йде по колу й за кожним видимим примиренням може зростати нова його хвиля.

Що робити? Звернутися до людей, яким ви довіряєте, попросити їх про допомогу, звернутися до поліції, спробувати пояснити стороні, яка чинить насилля, що для вас його/її дії неприйнятні.

• Якщо відбувся акт фізичної агресії – зафіксувати його наслідки в лікарні і звернутися до поліції. Спілкуючись із її представниками, потрібно робити акцент на тому, що насильник/ця загрожує вашому життю чи здоров’ю. Якщо він/вона перебуває на обліку в псих- або наркодиспансері, був/ла раніше судимий/ма – про це потрібно відразу повідомляти правоохоронним органам або соціальним працівникам.
• В Україні вже діє закон, щодо запобігання та протидії домашньому насильству – Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
• У деяких регіонах України діє мобільна бригада поліції з реагування на домашнє насильство – «Поліна».
• Служби, до яких ви можете звернутися:
  – Мобільна бригада психологічної допомоги 0-800-500-335;
  – Національна "гаряча лінія" з питань запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та ґендерній дискримінації 0-800-500-335 або 116-123 (з мобільного);
  – Гаряча лінія для осіб, які постраждали від домашнього насильства 15-47 (цілодобово).
• Рекомендації щодо подальших дій, юридичну та психологічну допомогу можна також отримати, звернувшись у Чернівецький міський центр соціальних служб, в Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги (0-800-213-100), або до інших громадських організацій, що є у вашому регіоні.

Не залишайтеся з кривдником/цею наодинці!

Що це таке? Це форма насильства, яка характеризується постійним психологічним тиском. Може призводити до психологічної травми, у тому числі депресії, тривожного й посттравматичного стресового розладу. У деяких, особливо тяжких випадках – до самогубства.

Як визначити? Щодо вас застосовують грубість, погрози, образи словами чи діями, які викликають негативну емоційну реакцію. Вас залякують, контролюють кожен ваш крок, примушують відчувати себе слабкою, «неповноцінною», «ні на що не здатною».

Це найбільш помітні прояви психологічного насильства. Але є й інші, менш очевидні – вашу думку та потреби постійно ігнорують, досягнення знецінюють, адекватність ставлять під сумнів, нав’язуючи власне бачення подій.

Чому про це важливо говорити? Наслідки ментальних знущань можуть бути не менш глибокими та серйозними, ніж сліди від побоїв, хоч їх і не помітно на тілі. Зовнішня «невидимість» робить цю форму насильства особливо небезпечною. Приховане та не припинене завчасно, воно може тривати роками, завдаючи вам непоправної шкоди.

Що робити? Довіряти своїм почуттям. Вони допоможуть зрозуміти, що те, що відбувається з вами – дійсно насильство, якщо ви відчуваєте себе погано поруч із людиною, яка його чинить.

• Не приховувати проблему від рідних та близьких, заручитися їхньою підтримкою.
• Звернутися по допомогу до професійного психолога чи до мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).

І найголовніше – не залишатися поряд із насильником/цею!

Що це таке? Це будь-який сексуальний акт, спроба його вчинення або інші дії, спрямовані щодо сексуальності людини з використанням примусу. Може бути здійснене в будь-якому місці будь-якою особою, незалежно від її взаємовідносин з жертвою.

Містить у собі зґвалтування (насильницьке або інше примусове проникнення всередину вульви чи ануса з використанням пеніса чи інших частин тіла або предметів).

Як визначити? Все, що стосується сексуального контакту з вами без вашої на те згоди – сексуальне насильство. Примус до небажаного сексу може бути не лише з застосуванням фізичної сили, але й шляхом зловживання владою, шантажу чи з використанням вашого безпорадного стану (ви втратили свідомість, або перебуваєте у стані алкогольного сп’яніння і не можете відмовити).

Чому про це важливо говорити? Багато жінок, які зазнали сексуального насильства, відчувають не лише страх, але й провину, сором і почуття відрази до себе. Вони нікому не розповідають про те, що з ними відбулося, намагаючись впоратися з ситуацією самостійно, якомога швидше забути про все та повернутися до звичайного життя. Проте, зробити це самотужки вкрай складно. А просто «забути» взагалі не вийде. Особливо знаючи, що особа, яка вчинила насильство, на свободі й в будь-яку мить може повторити свої дії чи завдати шкоди іншим.

Важливо розуміти – ви не «заслуговуєте» на те, що з вами скоїли. Незалежно від того, в якому стані та де ви були, що робили там і у що були одягнені. Відповідальність за сексуальне насильство завжди лежить на ґвалтівникові/ці, а не на жертві.

Що робити? Якщо насильницькі дії щодо вас відбулися щойно, насамперед треба знайти місце, де ви будете почувати себе в безпеці.

• Звернутися у поліцію та до лікарні (або у відділення швидкої допомоги), де вас оглянуть, задокументують всі пошкодження і зможуть запобігти небажаним наслідкам сексуального акту. Ефективність лікарської та поліцейської допомоги набагато вища, якщо звернутися відразу (бажано протягом першої доби).
• Не варто залишатися наодинці з тим, що сталося. Підтримка близьких та професійних психологів в таких випадках вкрай необхідні. Звернутися за нею можна до мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).

Пам’ятайте, наскільки б близькою не була вам особа, що вчинила сексуальне насильство над вами, вона скоїла злочин і заслуговує на покарання. Навіть якщо це знайомий/а, родич/ка чи навіть кохана людина.

Що це таке? Це залякування, знущання або примус сексуального характеру, обіцянки винагороди в обмін на сексуальні послуги та інші небажані усні або фізичні переслідування сексуального характеру (обійми, дотики, напад із метою зґвалтування).

Як визначити? Будь-який прояв сексуальної поведінки щодо вас, якого ви не бажаєте, вважається сексуальними домаганнями.

Чому про це важливо говорити? Сексуальні домагання можуть виникнути будь-де: на робочому місці, у навчальному закладі чи армії, транспорті, просто на вулиці. Дуже часто жінки не розповідають про них лише тому, що соромляться, вважають себе винними в ситуації, що виникла, або ж впевнені, що до цього ніхто не поставиться серйозно. Таким чином більшість випадків сексуальних домагань просто замовчуються, начебто їх не існує зовсім.

Що робити? Насамперед – не мовчати. Чітко та ясно дати зрозуміти, що вам неприємна така поведінка і ви не будете її терпіти. Заручитися підтримкою колег (якщо дії відбуваються на роботі), друзів, свідків.

• Якщо домагання відбуваються систематично й на ваше прохання припинити особа ніяк не реагує – звернутися в поліцію, написати заяву про вчинення щодо вас неправомірних дій, чітко описавши все, що відбулося. При наявності відео- чи аудіозапису, що підтверджують домагання – надати їх.
• У разі потреби – звернутися за допомогою психолога/ні чи мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).

Що це таке? Це контроль над використанням вашого та/або спільного грошового бюджету й інших матеріальних ресурсів. Неможливість самостійно розпоряджатися своїми фінансами, повна чи часткова економічна залежність від партнера/ки (коли в парі працюють двоє, але грошима розпоряджається одна людина).

Як визначити? У вас відбирають гроші, ваші покупки та фінансові угоди постійно критикують, контролюють усі грошові витрати, не дозволяють користуватися банківськими картками на власний розсуд. Спільно придбане майно записують не на вас.

Чому про це важливо говорити? Тому що ви заслуговуєте більшого. Ніхто не має права так поводитися з вами. Економічне насильство – злочин. Про це повинні знати не тільки ви, а й той/та, хто тримає вас у фінансовому «рабстві».

Що робити? Не мовчати. Озвучити претензії та невдоволення нинішнім станом справ людині, що чинить насильство, іншим членам сім’ї та своїм близьким.

• Запропонувати свій варіант ведення бюджету та розподілу коштів у сім’ї/відносинах.
• Звернутися за психологічною допомогою до психолога чи мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335). Тривалий фінансовий тиск не проходить безслідно для психіки й тягне за собою купу додаткових проблем. З ними потрібно розібратися.
• За правовою допомогою звернутися в Чернівецький міський центр соціальних служб або Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги (0-800-213-100).

Якщо після усіх ваших зусиль ситуація та ставлення до вас не змінюється – не залишайтеся з тим/тою, хто не цінує вас, не дозволяє розвиватися і ставить у залежне становище.

Що це таке? Це порушення фізичної недоторканності іншої людини з метою приниження і заподіяння їй болю та страждань. Може призвести до фізичних травм, в деяких випадках створює загрозу життю.

Як визначити? Фізичним насильством вважається смикання за волосся, удари, побиття, удушення, дряпання, отруєння, підпали й заподіяння фізичних страждань іншими засобами, а також поштовхи, стусани, кидання предметів в людину.

Обмеження пересування, фізичне обмеження волі з використанням зброї або без неї, примус вживати шкідливі речовини (алкоголь, наркотики тощо) – також фізичне насильство.

Це ж стосується і свідомої відмови у наданні вам медичної допомоги. Навіть одиничний випадок побоїв є фізичним насильством.

Чому про це важливо говорити? Жінки найчастіше стають жертвами фізичного насильства вдома, де ніхто не може їх захистити. Більшість з них замовчують інциденти, бо бояться подальшої розправи або піддаються тиску і маніпуляціям з боку членів родини чи релігійних інститутів.

Проте, якщо мовчати – насильник/ця ніколи не зупиниться. Фізичне насильство завдає шкоди не лише фізичному, а й психічному здоров'ю, і часто супроводжується сексуальним та економічним насильством.

Що робити? Відразу після інциденту необхідно звернутися в травмпункт, зафіксувати отримані травми (якщо вони є) і звернутися в поліцію. У жодному разі не залишатися наодинці з кривдником/цею, заручитися підтримкою рідних та близьких людей.

• У разі отримання погроз – заблокувати номер телефону насильника/ці, якщо він/вона має ключі від вашої квартири - змінити замки. Не приймати дзвінків з незнайомих номерів. Якщо він/вона погрожує нашкодити вам чи вашій сім'ї – обов'язково повідомити про це у поліцію.
• Якщо існує необхідність зустрічі з насильником/цею – обирати для цього публічне місце.
• Звернутися в організацію з протидії насильства в сім'ї (Ла Страда-Україна – 116-123) та по психологічну допомогу до мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).
• Можна також звернутися в Чернівецький міський центр соціальних служб або Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги (0-800-213-100).

Що це таке? Це форма домашнього та/або сексуального насильства, яка направлена на обмеження репродуктивних прав та свобод жінки.

Як визначити?

• вас примушують зберегти небажану для вас вагітність, чинять психологічний тиск, вселяють відчуття провини за її переривання;
• умисно псують засоби контрацепції, якими ви користуєтесь, або взагалі відмовляються від їх використання під час статевих актів з вами;
• вас примушують перервати вагітність тоді, коли ви цього робити не хочете.

Чому про це важливо говорити? Жінок, які зазнали та зазнають репродуктивного насильства, змушують мовчати не тільки кривдники, а й суспільство. Про репродуктивний примус щодо жінок почали говорити лише кілька років тому, ця тема вважалась і досі багатьма вважається «особистою», тією, яку «не виносять з хати» та не озвучують.

Але про це потрібно говорити. Репродуктивне насильство – одна з форм домашнього насильства і насамперед питання про порушення прав людини. Жінка має право сама розпоряджатися своїм тілом та приймати рішення – народжувати їй чи ні. Змушувати, втручатись або впливати на реалізацію її репродуктивних прав – насильство, з яким потрібно боротися.

Що робити? Озвучити особі, що чинить насилля, своє бажання чи небажання вагітніти і народжувати. Пояснити, що ви маєте право самі приймати рішення щодо свого тіла і будь-який тиск на вас з цього приводу є насильством.

• Звернутися в організацію з протидії насильства в сім'ї (Ла Страда-Україна – 116-123).
• За психологічною допомогою звернутися до психолога/ні чи мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).
• У разі, якщо вас змушують до незахищеного статевого акту силою – звернутися у лікарню та у поліцію.

Що це таке? Це форма насильства, інструментами якого слугують релігійні догми та церковні настанови. Може вчинятись не тільки з боку церковного апарату, а й різних клерикальних політичних та громадських організацій, в тому числі молодіжних та жіночих.

Як визначити? Вас примушують приймати рішення, апелюючи до почуттів страху та провини, використовують стійкі словосполучення «бог покарає», «гнів божий», скеровують ваші рішення щодо особистого життя шляхом нав’язування «правильних» дій та вчинків з точки зору релігії (осуджують розлучення, вчать в усьому погоджуватися з чоловіком тощо).

Найпоширенішим прикладом клерикального насильства є примус до віри дітей, а саме – введення у шкільних закладах уроків релігії.

Щодо жінок, найчастішим випадком прояву тиску є нав'язування "традиційних сімейних цінностей" з точки зору релігії, примус до народження дітей попри будь-які обставини та бажання самої жінки.

Чому про це важливо говорити? Церква має бути не тільки номінально, а й фактично відділеною від держави, школи, медичних закладів, тощо. Україна – світська держава, будь-які рішення її громадян/ок мають бути добровільними та не залежати від церковних настанов в насильницький спосіб.

Що робити? Не боятися висловлювати та відстоювати свою громадську та особисту позицію щодо ролі та втручання церкви в ваше особисте життя.

• У разі постійного психологічного тиску – звернутися за психологічною допомогою до психолога/ні чи мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).

Що це таке? Це свідома агресивна поведінка однієї дитини (групи підлітків/вчителів) стосовно іншої, що супроводжується регулярним фізичним та/або психологічним тиском.

Причиною агресії, як правило, стає «інакшість» дитини, яку булять, а саме: зовнішність, національність, відмінність від більшості в соціальній поведінці, успіхи/невдачі в навчанні, сексуальна орієнтація, матеріальне становище тощо.

До гендерно обумовлених причин булінгу відносять цькування дівчат за ранній/пізній фізичний розвиток, міцну чи занадто худорляву статуру. Хлопці також можуть зазнавати насилля з боку однолітків за те, що виглядають (на думку агресорів) надто «по-дівочому», що засуджується суспільством та вважається «принизливим».

Як визначити? Частіше за все булінг супроводжується реальним фізичним або психологічним насильством: жертву можуть висміювати, залякувати, бити, штовхати, поширювати плітки щодо неї, оприлюднювати її особисту інформацію, вилучати з кола спілкування, ігнорувати тощо.

Чому про це важливо говорити? Навіть одиничний випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід у психіці дітей та підлітків. Особливість цього типу насильства в тому, що воно негативно впливає на всіх учасників (жертв, агресорів та спостерігачів) і має деструктивні наслідки в їх майбутньому житті. Жертви булінгу (особливо дівчата) перестають відчувати себе в безпеці, втрачають повагу до себе та інтерес до навчання.

Булінг провокує тривожні й депресивні розлади, пригнічує імунітет, може призводити до розладів харчової поведінки (анорексія, булімія) і виникнення суїцидальних думок.

Що робити? Дати відчути дитині, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати й захистити.

• Звернутися до адміністрації навчального закладу та спробувати врегулювати з ними цю ситуацію. Наступний крок – звернення до шкільних офіцерів поліції, що закріплені за цим закладом.
• Якщо дитині потрібна психологічна допомога – обов'язково звернутися до професійного психолога/ні.
• Також ви можете зателефонувати на одну з гарячих ліній:
  – Гаряча лінія постійної інформаційної кампанії #СтопБуллінг для дітей та їх батьків (0-800-213-103);
  – Національна дитяча гаряча лінія при Міжнародному жіночому правозахисному центрі Ла Страда-Україна (0-800-500-225 – зі стаціонарного телефону та 116-111 – з мобільного);
  – Гаряча лінія Міністерства освіти України, середня та дошкільна освіта (044-481-47-69).

Що це таке? Це булінг в інтернеті, саме – цькування, образи чи погрози, висловлені жертві за допомогою засобів електронної комунікації, зокрема, повідомлень в соціальних мережах, миттєвих повідомлень, електронних листів, смс тощо.

Кібербулінг є анонімним, не має тимчасового або географічного обмеження, може мати характер цілодобового втручання в особисте життя.

Як визначити? Будь-яке принизливе, образливе або загрозливе повідомлення, відправлене в електронній формі, є кібербулінгом. Також до нього відносяться принизливі фотографії або відео, опубліковані в соціальних мережах без вашої згоди, підроблені профілі в соціальних мережах або вебсайти, створені з метою скомпрометувати чи принизити вас.

Чому про це важливо говорити? Кількість трагедій, до яких призводить кібербулінг, з кожним роком стрімко збільшується. Наслідки інтернет-травлі можуть бути дуже важкими, окрім сорому, страху й тривоги, яку відчуває жертва цькування, в неї можуть з’являтися думки та спроби самогубства.

На відміну від очного булінгу, агресор/ка, що чинить цькування в інтернет-мережі, не завжди бачить вразливість жертви й руйнівні наслідки своїх дій, тож не може вчасно зупинитися..

Що робити? Не мовчати про те, що з вами чинять, розповісти, озвучити свої почуття рідним та близьким, заручитися їхньою підтримкою.

• Заблокувати облікові записи агресорів, які використовуються для поширення образливих повідомлень та інформації про вас.
• Повідомити про факти кібербулінгу провайдерам інтернет-послуг та адміністрації соцмереж, в яких надходять погрози. Забезпечити захистом ваші паролі, які ви використовуєте в соц.мережах.
• У разі постійного психологічного тиску – звернутися за психологічною допомогою до психолога/ні чи мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).
• У разі підозри, що агресор/ка може нашкодити вашому здоров’ю чи здоров’ю ваших близьких – повідомити про це у поліцію.

Що це таке? Це сукупність псевдолікувальних методик, спрямованих на зміну сексуальної орієнтації людини або придушення її гендерної ідентичності.

Як визначити? Це туманний термін, що охоплює безліч методів, які можуть бути надзвичайно небезпечними – від додатка, що пропонує 60-денний курс «зцілення від гомосексуалізму», доступного в iTunes і Google Play ще у 2013 році, до духовних втручань, розмовних видів терапії, ліків і, рідше – екстремальних фізичних методів, таких як електрошокова терапія, методи навіювання відрази і «виправні зґвалтування».

Чому про це важливо говорити? Методи конверсійної терапії поділяють неетичні припущення, що гомосексуальність – хвороба, психологічний розлад, стан, який вимагає лікування.

Проте, жодна медична організація не підтримує ідею «лікування» гомосексуальності. Немає жодного вірогідного та задокументованого випадку її «зцілення». Більш того, асоціації сексологів, психіатрів, психологів, соціальних працівників та педагогів постійно наголошують на шкоді, якої конверсійна терапія завдає людям, які добровільно чи під тиском вдаються до неї.

Що робити? У разі, якщо вас примушують проходити конверсійну терапію, але ви самі не бачите в ній потреби, необхідно пояснити особам, які чинять на вас тиск, що вам це не потрібно.

• У більшості випадків до «лікування» схиляють близькі люди, яким важко прийняти вашу гомосексуальність. Знайдіть ЛГБТ-організації або ком’юніті-центр у вашому місті, дізнайтеся, чим там займаються, запропонуйте тим, хто наполягає на конверсійній терапії, відвідати їх разом. Можна також запропонувати спільне відвідування психолога/ні, це допоможе краще зрозуміти одне одного.
• Якщо ж ви самі плануєте вдатися до конверсійної терапії, задайте собі кілька питань, аби зрозуміти, чи дійсно вам це потрібно:
  – чи вважаєте ви самі, що гомосексуальність – хвороба?
  – ви хочете пройти конверсійну терапію, тому що ваша сім’я, друзі, держава або релігія змушують вас почуватися некомфортно?
  – ви хочете, щоб вам не завдали фізичної шкоди через – вашу гомосексуальність, або хочете краще «вписуватися в суспільство», одружитися й мати дітей?
  Варто замислитись, чи дійсно «лікування» є вашим власним вибором? Те, що ви відчуваєте – примус. Ви не хворі, це суспільство чинить на вас тиск.
• Шукайте позитивні твердження на заміну негативним гомофобним, які ви чули роками. Існує безліч фільмів, книг і творів мистецтва, які звертаються до позитивного досвіду ЛГБТ.

Що це таке? Це різновид незворотної хірургічної чи хімічної контрацепції, що унеможливлює зачаття та народження дітей.

Як визначити? Примусова стерилізація відбувається без вашої згоди (вам не повідомляють про неї, ви не маєте можливості дати інформовану згоду за станом свого здоров’я, або ж вона подається як безумовна вимога для здійснення певних бажаних процедур (у випадку транс*людей)) чи в насильницький спосіб.

Чому про це важливо говорити? Світова історія примусової стерилізації давня й досі не закінчена. Ця процедура проводиться з різних причин, у тому числі з міркувань поліпшення генофонду та з метою попередження вагітності. Найчастіше їй піддаються дівчата, жінки (особливо жінки з інвалідністю) та трансгендерні люди.

ООН визнала примусову стерилізацію людей з інвалідністю тортурами, а стерилізацію без добровільної згоди пацієнта/ки – порушенням фундаментальних прав людини, включаючи право на здоров’я, недоторканність особистого життя, сім’ю та свободу від дискримінації.

Трансгендерні люди часто змушені проходити примусову стерилізацію, аби отримати право на зміну імені та статі в посвідченні особи (в Україні таку вимогу було нещодавно скасовано, проте через неоднозначність формулювань у нормативних документах та некомпетентність спеціалістів/ок останні й досі можуть іноді вимагати хірургічного втручання, що передбачає стерилізацію.

Правові системи багатьох країн і сьогодні дозволяють суддям, медпрацівникам, членам сімей та опікунам давати згоду на процедуру стерилізації від імені людини з інвалідністю «в її ж інтересах». Але будь-які дії з тілом людини без її добровільної на те згоди – насильство.

Що робити? Усвідомити, що жодна медична установа не може змусити вас у насильницький спосіб пройти процедуру стерилізації.

• Якщо працівники мед- чи держустанов мотивують необхідність стерилізації, посилаючись на нормативні документи, які наразі вже не діють – звернутися по юридичну допомогу.
• У разі психологічного тиску з боку родини, варто спробувати пояснити, що ви не хочете проходити процедуру, і якщо її буде проведено без вашої згоди – ви звернетеся до поліції.
• Звернутися в організацію з протидії насильства в сім’ї (Ла Страда-Україна – 116-123).
• Звернутися по психологічну допомогу до психолога/ні чи мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).

Обов’язково заручіться підтримкою людей, яким довіряєте!

Що це таке? Це незворотні медичні втручання для корекції або деформації статевих органів людини. Примусові коригувальні операції – операції, які відбуваються без добровільної згоди людини та медичної необхідності. Найчастіше проводяться в ранньому дитинстві.

Як визначити? До подібних втручань відносять часткове або повне видалення зовнішніх жіночих геніталій, видалення або зменшення клітора, вагінопластику, видалення статевих залоз, «виправлення» гіпоспадії, гормональну терапію та інші втручання.

Так звані «нормалізувальні» операції на статевих органах інтерсекс-дітей, які лікарі роблять за згодою їхніх родичів, щоби надати цим органам стандартизованого вигляду – також є примусовими коригувальними операціями.

Чому про це важливо говорити? Тому що мова йде про дії на статевих органах, які калічать. Коригувальні операції без добровільної чи усвідомленої згоди на них проводяться, як правило, з релігійних, ритуальних або ж соціальних міркувань.

Основною причиною їхнього проведення для інтерсекс-дітей називають запобігання ризику для життя та здоров’я. Насправді ж кількість випадків, у яких ці операції необхідні з медичної точки зору, вкрай мала.

Наполегливість щодо здійснення коригувальних операцій інтерсекс-людям продиктована поширеними міфами, фактично ж їх проводять, аби привести статеві ознаки людини у максимальну відповідність «жіночим» або «чоловічим» згідно з нормативними уявленнями про них. Причина цьому – відсутність знань і нерозуміння природи та особливостей людей з інтерсекс-варіаціями, а також нав'язування в суспільстві виключно бінарного сприйняття гендеру та статі.

Коригувальні операції, що проводяться в дитинстві, порушують право людей на фізичну недоторканність, право на здоров’я, на рівність та відсутність дискримінації. Часто їх результатом є не лише стерильність, а й довічний біль, втрата сексуальних відчуттів та інші ускладнення. Не кажучи вже про психологічну травму.

Що робити? Перешкодити проведенню таких операції дітям майже неможливо, вони відбуваються за згодою батьків чи опікунів. Тож впливати потрібно саме на них – поширювати перевірену інформацію про суть та наслідки втручань, розповідати про інтерсекс-людей і те, чому будь-які рішення щодо свого тіла людина повинна приймати самостійно.

• Якщо коригувальну операцію намагаються провести повнолітній особі без її згоди та медичних показань, необхідно знайти спосіб повідомити про це в поліцію – такі дії є не лише насильницькими, але й незаконними.
• Якщо вас запевняють у необхідності втручань за медичними показаннями, але ви сумніваєтесь у цьому – обов’язково пройдіть незалежне обстеження в іншій лікарні/медичному центрі та зверніться по юридичну допомогу до Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги (0-800-213-100).
• Психологічну допомогу можна отримати у професійного психолога/ні та мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).

Що це таке? Це будь-який аспект культури, що може використовуватися для легалізації насильства в його прямій (дії конкретної особи) чи структурній формі (коли насильство чинить не конкретна особа, а суспільство).

Як визначити? Суть культурного насильства полягає в тому, щоби насильство загалом сприймалося як норма, інструмент для встановлення та підтримання «порядку» або необхідний засіб для вирішення тих чи інших проблем.

До прикладу, закони окремої країни надають жінці нижчий статус, який позбавляє її права власності/голосу/приймати рішення та фактично дозволяє чоловікові «карати» її за ті чи інші провини (побоями, психологічним та економічним тиском, примусом до сексуального акту, в особливо тяжких випадках – позбавленням життя).

Чому про це важливо говорити? Культура, яка пропагує утиск жінок чоловіками, та дії соціальних структур, що ґрунтуються на гендерній нерівності, роблять цей утиск можливим. Це призводить до того, що багато форм гендерно обумовленого насильства не сприймаються як такі, насильники відчувають свою безкарність і вкрай рідко відчувають провину. Насильство, яке виправдовується культурою і традиціями, не закінчується ніколи.

Що робити? Насамперед – усвідомити, що будь-які дії, які чинять з вами проти вашої волі – порушення прав та свобод людини. Це злочин і його не виправдовують ані культурні традиції, ані звичаї та суспільний устрій.

• Заручитися підтримкою людей, яким довіряєте і які також це розуміють.
• У разі, якщо відбулося фізичне чи сексуальне насильство – обов’язково звернутися в лікарню та в поліцію.
• Юридичну допомогу можна отримати, звернувшись до Єдиного контакт-центру системи безоплатної правової допомоги (0-800-213-100). Психологічну – звернувшись до психолога/ні чи мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).

Що це таке? Це відсутність універсального застосування владою щодо жінок прав і принципів, що стосуються рівності, безпеки, свободи, недоторканності та гідності людини.

Як визначити? Влада не приділяє належну увагу питанням попередження та розслідування актів насильства щодо жінок і покарання за них відповідно до національного законодавства, незалежно від того, вчинені такі акти державою чи приватними особами. Або ж саме законодавство як таке містить у собі положення, які обмежують права жінок, легітимізують певні види насильства щодо них або не забезпечують ефективної протидії йому.

Влада не вживає всіх необхідних заходів (особливо в галузі освіти) з метою зміни соціальних і культурних моделей поведінки чоловіків і жінок і викорінення забобонів, звичаїв та іншої практики, заснованих на ідеях неповноцінності чи зверхності однієї зі статей або на стереотипних уявленнях про роль чоловіків і жінок.

Чому про це важливо говорити? Насильство – гостра соціальна проблема, вирішення якої багато в чому залежить від особливостей методів і технологій надання своєчасної допомоги постраждалим від насильства жінкам, і від включення даної проблеми до порядку денного соціальної політики держави.

Попри те, що рівень поінформованості про проблему насильства в суспільстві в цілому й на рівні державного управління зростає з кожним роком, проблема все ще залишається не цілком усвідомленою. Україна й досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію Ради Європи про запобігання насильству над жінками.

Як наслідок цього, нинішня система державного реагування на насильство в цілому нестабільна і фрагментарна. Вона, як правило, спрямована на реагування з точки зору кримінальних заходів, а не на профілактику. Проблему завжди краще попередити, ніж вирішувати.

Що робити? Не замовчувати факти насильства, яке вчинили щодо вас – фізичного, психологічного, сексуального тощо. Воно стає видимим лише тоді, коли його не приховують.

• Брати участь у діяльності громадських організацій, які мають просування протидії гендерному насильству на політичному рівні у повістці, домагатися включення відповідних положень у програми політичних партій, вимагати впровадження ефективного законодавства.
• Вкрай важливі освіта, підвищення обізнаності, протидія гендерним стереотипам, сексизму та нерівності, які часто лежать в основі гендерного насильства.
• Повідомити про вчинене насильство можна у поліцію та в організацію з протидії насильства в сім'ї Ла Страда-Україна (116-123).

Що це таке? Це незаконні дії та насильство, яке чиниться особою або групою осіб, що перебувають у правому спектрі політичного поля. Ультраправа ідеологія зазвичай містить у собі авторитаризм, націоналізм, расизм, нацизм та ксенофобію.

Як визначити? Для праворадикальних угруповань характерними є напади та злочинні насильницькі дії щодо груп людей, які вважаються цими угрупованнями нижчими та небажаними. Зокрема, напади на ЛГБТ-активістів/ок, погроми ромських поселень, зриви лекцій, дискусій, правозахисних заходів та мирних зібрань, у тому числі феміністичних заходів, акцій за права жінок (заходи на 8 березня в Києві, Львові, Ужгороді, акції на підтримку Стамбульської конвенції по запобіганню насильства над жінками тощо).

Напади можуть супроводжуватися погрозами, образами та фізичним насильством щодо учасниць та учасників. Праворадикальні організації мають право на свободу слова та поглядів, але вони не мають права застосовувати насильство.

Чому про це важливо говорити? Насильство з боку праворадикальних угруповань невпинно зростає, зачіпаючи все нові верстви суспільства. Це є небезпечною тенденцією для України, оскільки ультраправа ідеологія диктує, що насильство може бути джерелом влади та самоповаги. А «вороги» ідеології виступають мішенню та засобом, завдяки якому насильству намагаються надати обґрунтування та зробити його «прийнятним». Такі дії загрожують розвитку демократії в державі та порушують фундаментальні права людини в суспільстві, а нездатність або небажання влади впоратися з цією проблемою заохочує членів таких груп планувати та здійснювати подальші напади.

Що робити? Не боятися висловлювати та відстоювати свою громадську та особисту позицію щодо протиправних дій праворадикальних організацій, брати участь у заходах, спрямованих на висвітлення їхніх незаконних та насильницьких дій, співпрацювати з поліцією.

• У разі виникнення інциденту із застосуванням фізичної сили до вас – звернутися в травмпункт, зафіксувати отримані травми (якщо вони є), зняти побої, звернутися в поліцію та до правозахисних організацій.
• У разі необхідності звернутися по психологічну допомогу до мобільних бригад психологічної допомоги (0-800-500-335).