Насильство є однією з найпоширеніших проблем у сучасному світі. Щоденно сотні тисяч людей потерпають від фізичної, психологічної та інших видів агресії. Особи, що зазнають утисків, належать до різних вікових категорій та соціального стану. Та, відповідно до статистики біля 90% постраждалих становлять жінки.

Для того, аби притягнути осіб до відповідальності за вчинення домашнього насильства, необхідними є докази вчинення такого насильства. Одним зі способів отримання таких доказів може бути звернення в медичні установи для фіксації завданих ушкоджень.

Верховний Суд у справі 10 лютого 2021 року в одній із справ зазначив, що сам факт звернення заявника до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між подружжям та не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Тому задокументований факт отримання травм може стати вагомим доказом у майбутньому провадженні.

Якщо постраждалій особі завдано тілесних ушкоджень, потрібно звернутися до найближчого медичного закладу. Там медичні працівники проведуть огляд та задокументують результати медичного обстеження – усного опитування та безпосереднього огляду їх тіла. Документування результатів медичного обстеження полягає у внесенні медичним працівником інформації про виявленні ушкодження при обстеженні пацієнтів та надання їм первинної медичної допомоги.

На практиці надання медичної допомоги постраждалим втілюється у таких діях:

• медичне обстеження та надання медичної допомоги постраждалим здійснюються без дискримінації за будь-якою ознакою (звичаї, релігійні переконання, віросповідання, традиції не можуть розглядатися як виправдання будь-яких форм насильства);
• постраждала особа має право на вільний вибір лікаря та метод лікування відповідно до рекомендацій закладу охорони здоров’я;
• медична допомога постраждалій особі надається за її добровільної інформованої письмової згоди або її законного представника, якщо він не є кривдником. Згода не потрібна у разі наявності ознак прямої загрози життю постраждалої особи;
• медичні працівники сприяють в отриманні постраждалими безоплатної правової допомоги шляхом інформування працівників центрів безоплатної правової допомоги (БПД) про необхідність її надання у закладі охорони здоров’я, якщо такі особи не можуть відвідати центр самостійно;
• у разі госпіталізації повнолітніх постраждалих осіб для отримання стаціонарної медичної допомоги медичний працівник під час опитування встановлює, чи є у такої особи діти та чи забезпечені вони належним доглядом на період її госпіталізації. У разі необхідності про це буде поінформовано службу у справах дітей;
• медичний працівник інформує постраждалу особу про права, заходи та соціальні послуги, якими вона може скористатися.